Михайло Іларіонович Кутузов

Михайло Іларіонович Кутузов є одним з найвідоміших полководців в історії Росії. Саме цей генерал-фельдмаршал командував російською армією під час Вітчизняної війни 1812 року. Вважається, що мудрість і хитрість Кутузова допомогли здолати Наполеона.

З’явився на світ майбутній герой в родині генерал-поручика в 1745 році. Уже в 14 років Кутузов потрапив до Артилерійської інженерну школу для дворянських дітей. У 1762 році молодий офіцер став командиром роти Астраханського піхотного полку, командував яким сам Суворов.

Становлення Кутузова, як воєначальника, відбулося в ході російсько-турецьких воєн. У Криму, як вважається, він отримав те саме знамените поранення, яке коштувало йому очі. Перед війною 1812 року Кутузов встиг повоювати з Наполеоном в Європі, в тому числі і під Аустерліцем. На початку Вітчизняної війни генерал став начальником Петербурзького, а потім і Московського ополчення.

Але з огляду на невдач на фронті Олександр I змушений був призначити авторитетного Кутузова головнокомандуючим російською армією. Це рішення викликало патріотичне піднесення. Помер Кутузов в 1813 році в Пруссії, коли доля війни вже була вирішена. Яскравий образ полководця породив чимало легенд, переказів і навіть анекдотів. Але далеко не всі, що ми знаємо про Кутузова, є правдою. Найпопулярніші міфи про нього ми і розвінчаємо.

Михайло Іларіонович Кутузов

У союзі з австрійцями на їх фоні Кутузов показав себе талановитим полководцем.

Вітчизняні історики пишуть, що воюючи спільно з австрійцями проти Наполеона, Кутузов показав всі свої найкращі якості. Ось тільки він чомусь постійно відступав. Після чергового відходу, прикрившись силами Багратіона, Кутузов возз’єднався з австрійцями. Чисельністю союзники перевершили Наполеона, але битва під Аустерліцем були програна. І знову історики звинувачують в цьому бездарних австрійців, царя Олександра I, вмешавшегося в хід битви. Так створюється міф, який намагається захистити Кутузова. Однак французькі та австрійські історики вважають, що саме він і командував російською армією. У провину Кутузову ставлять вибір залежно від розташування військ і неготовність до оборони. В результаті битви армія в сто тисяч чоловік була вщент розбита. Росіяни втратили 15 тисяч убитими, тоді як французи всього 2 тисячі. З цього боку відставка Кутузова виглядає не результатом палацових інтриг, а підсумком відсутності гучних перемог.

У біографії Кутузова було чимало славних перемог.

Фактично, самостійна перемога була всього одна. Але навіть і її ставили під сумнів. Більш того, Кутузова навіть за неї покарали. У 1811 році його армія оточила під Рущуком турків разом з їх командувачем, Ахмет-беєм. Однак при цьому полководець дні і тижні кружляв, відходив і чекав підкріплень. Перемога виявилася вимученої. Вітчизняні історики вважають, що Кутузов все робив обачливо і мудро. Але самі сучасники побачили чимало помилок у діяльності російського полководця в тому тривалому протистоянні. Швидкої рішучої перемоги в стилі Суворова не вийшло.

Кутузов придумав тактику ухилення від лобових зіткнень з Наполеоном.

Скіфський план, який передбачав ухилення від лобових зіткнень з Наполеоном, був придуманий Барклаєм де Толлі ще в 1807 році. Генерал вважав, що французи самі підуть з Росії з настанням зими і браку провіанту. Однак план був зірваний призначенням на пост Кутузова. Царя переконали, що на чолі армії повинен стояти російський патріот, який зупинить французів. Кутузов пообіцяв дати Наполеону генеральний бій, чого робити якраз і не можна було. Барклай-де-Толлі вважав, що можна залишити і Москву, пішовши далі на схід і перечекати зиму. Дії партизан та блокада француз в місті прискорять їх відхід. Однак Кутузов вважав, що бій потрібно, щоб не пустити Наполеона в Москву. З втратою міста командувач бачив поразку в усі війні. У радянських фільмах показаний конфлікт з Барклаем-де-Толлі, який, будучи неросійським, не розумів, що означає відхід з Москви.Фактично ж Кутузов був змушений відступити після битви при Бородіно, втративши при цьому 44 тисячі вбитими. І в Москві він залишив ще 15 тисяч поранених. Замість грамотного відходу Кутузов віддав перевагу заради іміджу дати бій, втративши половину своєї армії. Тут вже довелося слідувати Скіфській плану. Але незабаром полководець знову не дотримав себе і вплутався в битву при Малоярославце. Містом російська армія тоді так і не опанувала, а втрати вдвічі перевищили французькі.

Кутузов був однооким.

Кутузов отримав поранення голови під час облоги Очакова в серпні 1788 року. Довгий час це дозволяло зберегти зір. І тільки через 17 років, в ході кампанії 1805 року, Кутузов став помічати, що його праве око починає закриватися. У своїх листах дружині в 1799-1800 роках Михайло Іларіонович говорив, що здоровий, ось тільки очі болять від частого листи і роботи.

Кутузов осліп після поранення під Алуштою.

Своє перше серйозне поранення Кутузов отримав в 1774 році під Алуштою. Туди з десантом висадилися турки, яких зустрів трьохтисячний російський загін. Кутузов командував гренадерами Московського легіону. В ході бою куля пробила ліву скроню і вийшла біля правого ока. Але зір при цьому Кутузов зберіг. Але кримські екскурсоводи розповідають довірливим туристам, що саме тут і втратив своє око Кутузов. І таких місць під Алуштою налічується відразу кілька.

Кутузов – геніальний полководець.

Талант Кутузова в цьому плані не варто перебільшувати. З одного боку, його можна порівнювати в цьому плані з Салтиковим або Барклаєм де Толлі. Але до Румянцева і тим більше до Суворова Кутузову було далеко. Проявив себе він лише в боях зі слабкою Туреччиною, при цьому його перемоги гучними були. Та й сам Суворов бачив в Кутузове більше військового управлінця, ніж полководця. Той встиг проявити себе і на дипломатичній ниві. У 1812 році Кутузов провів з турками переговори, що закінчилися підписанням Бухарестського світу. Деякі вважають, що це вищий зразок дипломатичного мистецтва. Правда, є думки, що умови були невигідними для Росії, а Кутузов поспішив, побоюючись своєї заміни на адмірала Чичагова.

Кутузов був видатним військовим теоретиком.

У XVII столітті в Росії виділялися такі теоретичні роботи по військовому мистецтву, як «Обряд служби» і «Думки» Румянцева, «Наука перемагати» і «Полковий установа» Суворова. Єдина військово-теоретична робота Кутузова була створена їм в 1786 році і носила назву «Примітки про піхотної службі взагалі і про єгерської особливо». Інформація там міститься актуальна для того часу, але малозначима в частині теорії. Навіть документи Барклая-де-Толлі були куди значніше. Радянські історики намагалися позначити військово-теоретична спадщина Кутузова, але нічого зрозумілого знайти не змогли. Думка берегти резерви революційної рахувати не можеться, тим більше сам полководець при Бородіно своєму ж порадою і не пішов.

Кутузов хотів бачити армію розумною.

Ще Суворов говорив, що кожен солдат повинен розуміти свій маневр. А ось Кутузов вважав, що підлеглі повинні сліпо коритися командирам: «Не той істинно хоробрий, хто в сваволі свого кидається в небезпеку, а той, хто кориться». У цьому плані позиція генерала була ближче царю Олександру I, ніж думка Барклая-де-Толлі. Той пропонував зменшити жорстокість дисципліни, щоб це не погасило патріотизм.

Михайло Іларіонович Кутузов

До 1812 року Кутузов був найкращим і найавторитетнішим російським генералом.

У той момент він переможно і вчасно завершив війну з Туреччиною. Але ні до підготовки до війни 1812 року, ні до її початку Кутузов відношення не мав. Якби його не призначили головнокомандувачем, то він залишився б в історії країни, як один з численних генералів першого ряду, навіть не фельдмаршалів. Відразу після вигнання французів з Росії сам Кутузов заявив Єрмолова, що плюнув би в обличчя тому, хто два-три роки тому передбачив би йому славу переможця Наполеона.Сам Єрмолов підкреслював відсутність у Кутузова таких дарувань, які виправдали б його випадкову знаменитість.

Кутузов був прославлений за життя.

Прижиттєву славу полководець встиг скуштувати лише в останні півроку свого життя. Перші біографи Кутузова стали підносити його, як рятівника вітчизни, замовчуючи несприятливі факти кар’єри. У 1813 році з’явилося відразу п’ять книг про життя полководця, його називали найбільшим, Перуном Півночі. Битва при Бородіно описувалася, як досконала перемога, яка привернула французів у втечу. Нова кампанія зі звеличення Кутузова стартувала до десятиріччя його смерті. Та й за радянських часів зі схвалення Сталіна став формуватися культ полководця, який вигнав ворога з країни.

Кутузов носив пов’язку на оці.

Це найвідоміший міф про полководця. Насправді ніяких пов’язок він ніколи не носив. Про такий аксесуар не було свідчень сучасників, так і на прижиттєвих портретах Кутузов зображувався без пов’язок. Так вона і не потрібна була, адже зір втрачено не було. А та сама пов’язка виникла в 1943 році у фільмі «Кутузов». Глядачеві треба було показати, що і після важкого поранення можна залишатися в строю і захищати Батьківщину. Потім був фільм «Гусарська балада», який затвердив в масовій свідомості образ фельдмаршала з пов’язкою на оці.

Кутузов був ледачим і слабохарактерною.

Деякі історики і журналісти, розглядаючи особистість Кутузова, відкрито називають його ледачим. Вважається, що полководець був нерішучий, ніколи не оглядав місця стоянки своїх військ, підписував лише частина документів. Зустрічаються спогади сучасників, які бачили Кутузова відверто дрімаючим під час нарад. Але армії в той момент і не потрібен був рішучий лев. Розважливий, спокійний і повільний Кутузов міг неспішно вичікувати краху завойовника, не впадаючи в бою з ним. Наполеону ж потрібна була рішуча битва, після перемоги в якій можна було диктувати умови. Так що варто робити акцент не на апатичність і лінощі Кутузова, а на його обережність і хитрість.

Кутузов був масоном.

Відомо, що в 1776 році Кутузов вступив в ложу «До трьох ключів». Але тоді, при Катерині, це було повальним захопленням. Кутузов став членом лож у Франкфурті, Берліні. А ось подальша діяльність воєначальника, як масона, залишається загадкою. Одні вважають, що з забороною масонства в Росії і Кутузов вийшов з організації. Інші ж, навпаки, називають його мало не найголовнішим масоном Росії в ті роки. Кутузова звинувачують в тому, що він, врятувавшись під Аустерліцем, відплатив своєму колезі-масону Наполеону порятунком при Малоярославце і при Березині. У будь-якому випадку, загадкова організація вільних каменярів вміє зберігати свої таємниці. Наскільки впливовим був Кутузов-масон ми, схоже, не дізнаємося.

Серце Кутузова поховано в Пруссії.

Є легенда про те, що Кутузов просив відвезти його прах на Батьківщину, а серце поховати близько Саксонської дороги. Російські солдати повинні були знати, що воєначальник залишився з ними. Міф був розвінчаний в 1930 році. У Казанському соборі був розкритий кутузовський склеп. Тіло згнило, а біля голови було знайдено срібний посудину. У ньому в прозорої рідини і виявилося серце Кутузова.

Кутузов був спритним царедворцем.

Суворов говорив, що там, де він поклониться раз, Кутузов зробить це десять. З одного боку, Кутузов був одним з небагатьох лідерів Катерини, залишених при дворі Павла I. Але того сам генерал не вважав законним спадкоємцем, про що і писав своїй дружині. Та й з Олександром I відносини були прохолодні, як і з його оточенням. У 1802 році Кутузов взагалі потрапив в опалу і був відправлений в свій маєток.

Кутузов брав участь у змові проти Павла I.

Михайло Іларіонович Кутузов дійсно був присутній на останньому вечері імператора Павла I. Можливо, це сталося завдяки дочки-фрейліною. Але в змові генерал не брав участі. Плутанина ж виникла тому, що серед організаторів вбивства значився і однофамілець, П.Кутузов.

Кутузов був педофілом.

Критики полководця звинувачують того, що він на війні користувався послугами молоденьких дівчаток. З одного боку, дійсно чимало свідчень того, що Кутузова розважали 13-14-річні дівчата. Але наскільки це було аморально для того часу? Тоді дворянки виходили заміж в 16 років, а селянки так взагалі в 11-12. Той же Єрмолов жив разом з кількома жінками кавказької національності, маючи від них законних дітей. Та й Румянцев возив з собою по п’ять молодих коханок. До полководницьким талантам це точно не має ніякого відношення.

При призначенні Кутузова на пост головнокомандуючого йому довелося зіткнутися з серйозною конкуренцією.

На той момент на цю посаду претендувало п’ять чоловік: сам імператор Олександр I, Кутузов, Беннігсен, Барклай-де-Толлі і Багратіона. Останні двоє відпадали через непримиренну ворожнечу між собою. Імператор боявся брати на себе відповідальність, а Беннигсен відпав через свого походження. До того ж Кутузова висунули впливові дворяни Москви і Санкт-Петербурга, армія хотіла бачити свого, російського людини на цій посаді. Вибором головнокомандувача займався Надзвичайний комітет з 6 чоловік. Одноголосно було вирішено призначити на цей пост Кутузова.

Михайло Іларіонович Кутузов

Кутузов був фаворитом Катерини.

Практично всі роки царювання імператриці Кутузов провів або на полях битв, або в прилеглій глушині, або за кордоном. При дворі він практично не з’являвся, так що стати угодником або улюбленцем Катерини не зміг би при всьому своєму бажанні. У 1793 році платню Кутузов просив не у імператриці, а у Зубова. Це говорить про те, що ніякої близькості до Катерини у генерала не було. Вона цінувала його за заслуги, але не більше. Свої чини та ордени при Катерині Кутузов отримував за справи, а не завдяки інтригам і чиїмось заступництву.

Кутузов був проти закордонного походу російської армії.

Цю легенду тиражують багато істориків. Вважається, що Кутузов вважав за потрібне рятувати Європу і допомагати Англії. Росія врятована, армія ж виснажена. На думку Кутузова нова війна була б небезпечною, та й німці не факт, що піднімуться проти Наполеона. Нібито полководець закликав імператора Олександра виконати обітницю і скласти зброю. Документальних свідчень цьому немає, як і передсмертним словами Кутузова, що Росія не пробачить царя. Малося на увазі продовження війни. Швидше, Кутузов не противився закордонному походу, а просто був проти блискавичного кидка на Захід. Він, будучи вірним собі, хотів повільного і обережного просування до Парижу. В листування Кутузова немає і слідів принципового заперечення проти такого походу, зате обговорюються оперативні питання подальшого ведення війни. У будь-якому випадку стратегічне рішення приймав сам Олександр I. Досвідчений царедворець Кутузов відкрито висловлюватися проти просто не міг.

Add a Comment