Найнебезпечніші кордону



Сьогодні кордони держав, хоча і є практично скрізь узаконеними, все ще зона розбрату. Ці спірні місця до того ж ще й смертельно небезпечні. Причин конфлікту між сусідами може бути багато і у кожної держави вони свої. Розповімо нижче про головних прикордонних конфліктах, які перетворили ці смужки землі в досить небезпечні місця.

Найнебезпечніші кордону


Судан і Південний Судан.

Протяжність кордону між цими державами становить 1350 миль. У 2005 році закінчилася нарешті громадянська війна в Судані, що тривала 22 роки! BBC повідомляє, що за цей час жертвами боротьби за владу стали півтора мільйона чоловік. Нарешті було підписано Всебічне угоду про мир, яке виділило найбільш неспокійну зону, Південний Судан, в автономію. Але там незабаром провели референдум, який ухвалив про незалежність цієї області. В результаті 9 липня 2011 року Південний Судан став незалежним. Але сусід не залишив ці землі в спокої, ще в червні провівши прикордонні бомбардування. Їх результатом стало переселення 113 тисяч в інші прикордонні штати. Хоча ще 20 червня офіційний уряд Хартума уклало мир з Народним визвольним рухом Судану (ці повстанці-південці і встали на чолі нової держави). Навіть мирні угоди за участю ООН і Африканського союзу не зупиняють Хартум (столицю Судану) від продовження своїх бойових дій в районі Блакитного Нілу і Південного Кордофана.

Найнебезпечніші кордону

Індія і Пакистан.

Довжина кордону між цими країнами становить 1800 миль. Ця територія дуже небезпечна, адже Індія і Пакистан за останній час воювали тричі, число загиблих перевищило 115 тисяч чоловік. До того ж обидві країни продовжують нарощувати свій ядерний потенціал. З моменту офіційного розмежування територій в 1947 році прикордонні області цих двох країн відзначені постійним насильством. В результаті цього тут загинуло більше мільйона чоловік. Військові втрати в зіткненнях Індії і Пакистану не такі великі – всього 15 тисяч чоловік. А ось тільки в Кашмірі – спірній території, було вбито 100 тисяч мирних жителів. У трьох областях Кашміру під керуванням Індії проходить лінія припинення вогню, відома також як лінія контролю. Вона є і в належать Пакистану двох областях Кашміру. Обидві сторони закликають віддати їм спірні території, але, природно, на заклики противника ніхто не реагує. Хоча сьогодні повномасштабні бойові дії в Кашмірі і не ведуться, тут вельми часто ведуться перестрілки між військами двох країн. Зрештою влітку 2011 року Індія і Пакистан вперше за останні роки сіли за офіційні переговори щодо спірних територій. Нехай міністр закордонних справ Індії і заявила, що прийшла з відкритими помислами і в надії на конструктив, але надії на дипломатичне врегулювання старого конфлікту мало. А ставки поступово ростуть. Велика частина військового бюджету Пакистану йде саме на протистояння з небезпечним сусідом. В результаті у Ісламабаду сьогодні сьома за величиною армія в світі, на яку витрачається 16% державного бюджету. І витрати ці практично не піддаються громадському вивчення і контролю.

Найнебезпечніші кордону

Афганістан і Пакистан.

Тут межа становить 1500 миль. Найбільшу небезпеку на цих землях представляє мало впливав закону, велика кількість бойовиків Аль-Каїди і інших угруповань, часта бомбування некерованими безпілотними літаками. Всі вже давно знають, що ці території одні з найнебезпечніших в світі. Кабул вважає, що 1500-кілометрова лінія Дюранда не може вважатися міжнародною кордоном з Пакистаном. Уряд Афганістану претендує на пуштунские землі на північному заході свого сусіда. ООН підрахувала, що в Пакистані тільки офіційно проживає 1,7 мільйона зареєстрованих біженців-афганців. Туди їх привела нестабільною, окупації і постійна громадянська війна. Історія прикордонного конфлікту має вже вікову давнину. Причина протистояння в тому, що пуштуни складають 40% населення Афганістану. А в Пакистані цієї народності 15-20%.Ось і розпалюють конфлікт з обох сторін пуштунские націоналісти. Вони мріють про створення незалежного Пуштуністана, створеного на прикордонних землях обох країн. З травня 2007 року протистояння афганських і пакистанських військових прийняло особливо запеклий характер. Війська несуть постійно численні втрати. Але звинувачує в розпалюванні конфлікту одна сторона іншу.

Найнебезпечніші кордону

США і Мексика.

Кордон між цими двома державами простяглася на 1950 миль. Конфлікт розгорівся тут в грудні 2006 року. Тоді Президент Мексики Феліпе Калдерон вирішив почати серйозну боротьбу з наркокартелями. Для цього на війну з ними було кинуто 10 тисяч солдатів і поліцейських. Глава країни дав клятву знищити мафіозні клани. На чолі військ був поставлений «політик- важковаговик» – міністр закордонних справ Разес Акуна. Той в свою чергу пообіцяв повернути державі території, по суті захоплені криміналом. По обидва боки кордону почав творитися беззаконня. Порочний помста породила хвилю вбивств, як в Мексиці, так і в США. Щодня наркокартелі воюють за своє існування. Влада повідомляє, що за останні 4 роки тут загинуло 40 тисяч чоловік так чи інакше причетних до розповсюдження наркотиків. Половина з них відноситься до шести штатах Мексики, що примикають до кордону. Ще сотні тисяч мексиканців втратили житла і змушені були переїхати або до родичів подалі від небезпечних областей або ж в США. Хоча і вважається, що більша частина кровопролиття відбувається на території Мексики, міста Ель Пасо і Техас отримали сумнівну славу найнебезпечніших прикордонних поселень в США. Особливо кривавим видався 2010 рік. З 15 тисяч убитих 3100 довелося на Сьюдад-Хуарес. Цей мексиканський місто знаходиться на березі річки Ріо-Гранде, а на іншій стороні від кордону розташувався американський місто Ель-Пасо.

Найнебезпечніші кордону

Камбоджа і Таїланд.

Між державами 500 миль спільного кордону. Але територія ця залишається спірною ще з колоніального минулого обох країн. В результаті тут десятками гинуть люди, тисячі людей опинилися переселеними по обидва боки кордону. Причина конфлікту криється в храмі Преахвіхеа, який розташовується якраз на кордоні. Таїланд стверджує, що ці землі так ніколи повністю розмежовані були. Критиці піддається карта, складена ще сто років тому при французької окупації Камбоджі. Повної ясності в ній немає. Довго велися суперечки, поки в 1962 році Міжнародний суд не ухвалив – віддати древній храм XI століття Камбоджі. А от суперечка про землю площею в 1,8 квадратну милю навколо священного місця так і не вдалося врегулювати. В останні роки напруженість у відносинах між сусідами тільки зросла. Адже в 2008 році ЮНЕСКО оголосило про внесення храму в список об’єктів Всесвітньої спадщини в Камбоджі. Хоча спочатку таке рішення і було підтримано урядом Таїланду, згодом воно дало «задній хід». Націоналістичні угруповання в країні всіляко розпалювали протистояння на державному рівні.

Найнебезпечніші кордону

Конго і Ангола.

Кордон між цими країнами становить 1560 миль. Основна небезпека тут для жінок – тисячі дівчат і жінок, витіснених обставинами з Анголи, піддаються насильству з боку служб безпеки обох країн. Здавалося б, відносини між країнами повинні бути відмінними. Адже саме Ангола допомогла уряду Конго відбитися від її сусідів – Уганди і Руанди під час спустошливої ​​війни 1998-2003 років. Але добрі відносини між сусідами швидко зіпсувалися. Виявилося це в постійних суперечках про перегляд кордонів, права на володіння нафтовими родовищами. І все це відбувалося на тлі того, як Конго помирилася зі своїми східними сусідами – Руандою і Угандою. В результаті обидві країни стали проводити масові виселення жителів з прикордонних територій. Відбувалося це буквально каральними заходами. Тільки в 2099 році з прикордонних земель виїхало 211 тисяч чоловік. Тепер вразливі біженці є заручниками воєнного стану, але найважче жінкам.ООН повідомляє, що конголезькі дівчинки і жінки, що переміщуються з прикордонних територій Анголи, постійно піддаються сексуальному насильству по обидва боки кордонів. Така велика кількість випадків стало шокуючим навіть для регіону, звичного до таких явищ. Тільки в січні 2011 року місцеві керівники, лідери громад, зареєстрували в семи прикордонних селах в Анголі 182 випадки зґвалтування. Місія ж ООН підтвердила 1357 таких випадків тільки в одній прикордонно селі за 6-8 місяців 2010 року!

Найнебезпечніші кордону

Індія і Бангладеш.

Протяжність кордону між країнами – майже 2500 миль. За останні 10 років тільки громадян Бангладешу на цих територіях загинуло 1000 чоловік. Країни історично і географічно тісно пов’язані між собою. Бангладеш колись називався Східним Пакистаном. Він отримав незалежність від Західного Пакистану в ході кривавих подій і громадянську війну 1971 року. При цьому нову країну всіляко підтримувала Індія. Той конфлікт коштував життя мільйону чоловік, а економіка і інфраструктура Бангладешу виявилися значно підірваними. З тих молода держава йде шляхом відновлення. По протяжності кордон займає п’яте місце в світі. В результаті через неї в Індію постійно перетікають нелегальні іммігранти. В результаті близько 10-20 мільйонів уродженців Бангладешу проникло в сусідню країну.

Найнебезпечніші кордону

Північна Корея і Південна Корея.

Між цими країнами всього 150 миль спільного кордону. Небезпека тут зашкалює – прикордонні зміцнення заповнені двома мільйонами солдатами, до того ж Північна Корея ще й володіє ядерною зброєю. Коли в 1953 році закінчилася Корейська війна, то обидві воюючі сторони вирішили відвести свої війська від лінії фронту. Таким чином мала утворитися буферна демілітаризована зона шириною в 2,5 милі. Хоча обидві сторони і погодилися на припинення вогню, офіційно мирної угоди підписано так і не було. Фактично дві країни до сих перебувають в стані війни. Хоча розділяють обидві Кореї демілітаризована зона ось уже шістдесят років є «мирної», насправді ця межа найбільш воєнізована. Адже її з обох сторін патрулює два мільйони солдатів.

Найнебезпечніші кордону

Венесуела і Колумбія.

Довжина кордону між цими державами – 1275 миль. Останнім часом сотні лівих повстанців залишають межі Венесуели і йдуть в сусідню Колумбію. Нещодавно між країнами були розірвані усілякі дипломатичні відносини, а президент Колумбії Альваро Урбібе ще і вніс в Організацію американських держав скаргу на Венесуелу. Лідер країни звинуватив свого колегу, Уго Чавеса, в тому, що той підтримує повстанців з «Революційних збройних сил Колумбії». Інша революційна організація, «Національна армія звільнення» також нібито фінансується Венесуелою. Повстанці вже півстоліття ведуть боротьбу за повалення уряду Колумбії. У 2011 році відносини між країнами в значній мірі пішли на краще. У Колумбії в серпні 2010 року до влади прийшов новий Президент, Хуан Мануель Сантос. Одним з його перших дій було налагодження добрих відносин з сусідньою країною і особисто з Уго Чавесом. Потепління у відносинах між двома країнами значно позначилося на становищі лівих повстанців. Адже раніше вони могли довгий час ховатися на території Венесуели, ховаючись від сил безпеки Колумбії. Але прикордонна територія залишається досить небезпечною і по сей день. Революціонери ФАРК підривають тут нафто- і газопроводи, атакують потяги і ведуть справжню війну з колумбійськими спецслужбами.

Найнебезпечніші кордону


Чад і Судан.

Довжина кордону між цими африканськими країнами – 850 миль. Небезпека тут представляють збройні заколотники, які ведуть полювання на сотні тисяч біженців з Дарфура. Цей регіон став місцем загоряння конфлікту між двома країнами. Тут, на заході Судану, розгорілася громадянська війна, перекинувшись і в Чад.Тільки в січні 2010 року після кількох років взаємних нападок Чад і Судан підписали мир, який повинен був припинити зіткнення і перешкодити збройним заколотникам безперешкодно використовувати території. До того моменту кордон був закритий з 2003 року. Коли її відкрили, то 262 тисячі суданських біженців з сусіднього Дарфура вже жили в 12 таборах біженців в Східному Чаді. А ще раніше сюди потрапили 180 тисяч переміщених африканців. Яких розмістили в 38 таборах. Країни нормалізували свої відносини і навіть зуміли досягти мирних домовленостей з деякими лідерами бойовиків, контролюючих прикордонні землі. Проте тут все ще відбуваються міжетнічні зіткнення і порушення прав людини. З цим влада поки вдіяти нічого не можуть.

Найнебезпечніші кордону

Саудівська Аравія і Ємен.

Довжина загальної території у цих двох країн – 900 миль. Але місця ці неспокійні. На півночі Ємену активну діяльність веде лідер місцевих зейдитов аль-Хуті, сам Аравійський півострів наповнений прихильниками Аль-Каїди, та й хвилювання в Ємені можуть породити масовий потік емігрантів в більш благополучну Саудівську Аравію. Не дивно, що та в 2003 році ще почала будувати огорожу вздовж свого кордону. Але всього через рік роботи були припинені. Сусід почав скаржитися на порушення попередніх домовленостей про кордони. У 2009 році регулярна саудівська армія провела невелику війну з єменським повстанцями. Це послужило приводом для продовження робіт. Ер-Ріяд виділив великі суми на створення мережі загороджень. Хвилювання додавали і чутки про те, що єменські заколотники можуть бути підтримані Іраном. В результаті повстанці під керівництвом аль-Хуті приєдналися до зіядістам, які сповідували шиїтський напрям ісламу. На сьогоднішній день Саудівська Аравія мотивує створення огорожі тим, що воно необхідне для захисту країни від озброєних терористів і від нелегальних іммігрантів. Допоможе воно і в справі боротьби з контрабандою наркотиків і зброї.

Найнебезпечніші кордону

Китай і Північна Корея.

Кордон між цими країнами розтягнулася на 880 миль. Дружні стосунки між країнами привели до ослабленно охорони спільного кордону. Але незабаром Пекін занепокоївся. Виявилося, що нестабільне становище в Північній Кореї привело до масової втечі громадян. В результаті тисячі біженців намагалися проникнути нелегально в Китай. Коли в кінці 90-х років в Кореї був великий голод, межа була буквально кишіла 100-300 тисячами людей. Китай вирішив, що пора зводити зміцнення. Тут в 2006 році з’явився колючий дріт, бетонні загородження. У листопаді 2010 року Китай прискорив роботи. Адже гуманітарні організації стали публікувати повідомлення про те, що неврожай картоплі, ячменю і пшениці в Північній Кореї може привести до голоду для шести мільйонів жителів країни. На сьогоднішній день Китай звів дев’ятикілометрову загородження уздовж річки Яулу і навколо китайського міста Дангдон. Саме тут найчастіше біженці намагаються перейти кордон.

Найнебезпечніші кордону

Ізраїль і Сирія.

Між цими країнами всього 50 миль кордону. Але ситуація тут вкрай нестабільна. Адже нестабільність в Сирії може бути використана для створення прикордонного конфлікту. Це може відвернути народ від внутрішніх проблем. Сьогодні Ізраїль і Сирія офіційно все ще знаходяться в стані війни. Але 37 років межа між ними залишалася відносно спокійним місцем. Сьогодні ізраїльські власті звинувачують Президента Сирії Башара аль-Асада в його спробі переконати протестувальників думку перетнути кордон. Така міра направлена ​​на відволікання уваги від нещадних репресій, що проводяться в Сирії проти учасників акцій протесту. У травні 2011 року в ході народних хвилювань в Сирії сотні громадян вторглися на Голанські висоти, відзначаючи день Накби, створення Ізраїлю в 1948 році. Ізраїльські солдати у відповідь відкрили по ним вогонь. Тоді чотири людини було вбито, ще кілька десятків виявилися пораненими. Весь цей час куди більш неспокійною вважалася північний кордон Ізраїлю і Ліваном.У Рафаху, який розташований між Єгиптом і сектором Газа, кожної людини перевіряли на предмет наявності незаконної зброї і грошових коштів неясного походження. Однак той хаос, що запанував нині в Сирії, може «підірвати» і цю частину кордону.



Add a Comment