Іран



Республіка Іран знаходиться на південному заході Азії. Історія державності тут налічує більше п’яти тисяч років. Іран дуже важливе за своїм впливом держава в ісламському світі і Азії. Це одне з найбільш розвинених країн у регіоні, що володіє багатими запасами нафти і природного газу. Населення Ірану становить близько 78 мільйонів чоловік, за цим показником, а також площі, рівнем ВВП країна утримує 17-е місце в світі. В ході Ісламської революції в 1979 році монархія тут була повалена і проголошена республіка.

Сьогодні Іран не дає спокою світової громадськості. Адже в цьому історично нестабільному регіоні з’явилася країна, яка зважилася впроваджувати атомну енергетику, з’явилися чутки і про розробку ядерної зброї. У результатах Іран перетворився на злісного ізгоя, а більша частина інформації про нього є міфами. Преса робить все, щоб звичайна людина зненавидів цю країну, а в майбутньому схвалив військову кампанію проти неї. Але з цими міфами освічена людина просто зобов’язаний боротися.


Іран

В Ірані жінки зобов’язані приховувати своє обличчя і тіло.

Коли наші туристки летять до Ірану, їх попереджають, що салон лайнера буде поділений на дві половини. Жінки беруть з собою хіджаби і довгі плащі. Але в Ірані вони вже давно не в моді, та й паранджу одягають досить рідко – в держустанови або мечеті. На вулицях же більшість дівчат взагалі обходяться легким шарфиком, що прикриває волосся, адже голова обов’язково повинна бути покрита. Самі іранки носять головні убори за звичкою. Багато жінок взагалі відмовилися від чадуров. Та й в літаках жінки займають місця поряд з чоловіками, при цьому прекрасна половина спокійно хизується в одязі європейського штибу. Іранки носять високі каблуки, модний одяг, фарбують волосся і користуються косметикою. У жінок різного віку популярні джинси. Зухвалий одяг не вітається в громадських місцях.

Іран – дуже закрита країна.

Потрапивши в цю країну, досить кинути погляд на вуличну рекламу, щоб розвінчати цей міфи. На будівлях, уздовж доріг і на транспорті присутні величезні білборди. Вони говорять про те, що на місцевому ринку присутні великі і всесвітньо відомі компанії з Японії, Китаю, Південної Кореї, Франції та Польщі. Навіть американські гіганти Microsoft і Hewlett Packard представлені в Ірані. Як видно ця країна відкрита для всього світу. Та й більшість великих туристичних операторів надають тури до Ірану. Адже ця країна з багатою історією, яка цікава буде мандрівникам.

Іран відстала в комп’ютерному плані країна.

Це неправда, комп’ютеризація Ірану знаходиться на досить високому рівні. Багато програм іноземного виробництва навіть підтримують перську мову. А ціни на комп’ютерні комплектуючі зовсім не захмарні, вони порівнянні з московськими. У країні бурхливо розвивається Інтернет, у великих містах є чимало інтернет-кафе, де годинами просиджує молодь. Провайдери «славляться» своїм перекриттям доступу до деяких ресурсів, але мова в основному йде про неприкриту порнографії. А звичайні сайти доступні всім користувачам.

Іран – дика арабська країна, в якій цивілізоване життя почалася тільки з приходом європейців.

Чому то саме так і вважають європейці, які сприймають країни Близького і Середнього Сходу колишніми французькими або англійськими колоніями. Але Іран – досить унікальна країна. Мало того, що вона за площею в 4 рази перевершує Францію, так Іран ще входить в число тих 7 неєвропейських країн, які ніколи не були нічиїми колоніями. Назва держава дослівно означає «земля аріїв». Саме таке ім’я дав шах Реза Пехлеві в 1935 році перським територіям, які залишилися у нього після розтрощення великої імперії. А французи і німці знайшли на території країни стародавнє місто Персеполіс і пам’ятники великої держави, що існував ще три тисячі років наз.Саме в Перської імперії змогла придумати, а потім поширити клинопис, тут пролягав Великий Шовковий шлях, написані казки «Тисячі і однієї ночі». Перси навчилися іригації за допомогою каналів, винайшли шахи і кондиціонери. Тут відкрили метиловий спирт, створили частина алгебри і геометрії, винайшли нуль. А дата 25 грудня, яку вважали Днем народження Заратустри християнами була обрана, як Різдво Христове. Як видно, розвинена цивілізація тут існувала задовго до європейської. У самому ж Ірані говорять не на арабському, а на перською. Ця мова відноситься до тієї ж індоєвропейської групи, що і французький.

Іран тісно пов’язаний з Аль-Каїдою і має відношення до терактів 11 вересня.

Аль-Каїда є сунітської угрупованням салафістської спрямованості. Вона зародилася в Саудівській Аравії серед ваххабітів. Ця ідеологія відстоює арабський племінний характер ісламу, що в принципі суперечити шиїтському ісламу, поширеній в Ірані. Релігія в країні об’єднала имамитов, які в основі своєї віри взяли джафарізм, суфійську філософію Джафара ас-Садика. Цей напрямок стверджує сімейне бачення ісламу. В основі такого підходу головним є шанування сім’ї та нащадків, а також історичних попередників ісламу. Цим пояснюється досить толерантне ставлення шиїтів до християн і юдеїв. Салафізм, як і Саудівська Аравія, традиційно вже виступають ворогами тих властей, які правили Іраном з моменту появи там шиїтського напряму ісламу.

В Ірані править диктатура.

В даний час Іран є теократичною республікою. Країна стала спадкоємицею Перської імперії. Згодом в ній природним чином здійснився перехід від абсолютної монархії до традиційної, а в 1951 році і до демократії. Але уряд Мохаммеда Моссадика протрималося тільки до 1953 року, воно було повалено путчистами за підтримки ЦРУ. Справа в тому, що уряд Ірану вирішив націоналізувати нафтовидобувну галузь. Наступний нафтова криза в 1979 році привів до другої революції, яка породила в 1981 році Ісламську Республіку Іран. Вона володіє сенатом, законодавчими зборами і Вищим релігійним радою. Згодом конституція країни була змінена так, щоб була посилена влада Дідеріх, голови Вищого релігійного ради. Новий теократичний режим зберіг всі права громадян, властиві демократії. Люди мають право голосу, доступ до освіти та охорони здоров’я, свободу пересування і загальне виборче право. Хоча ключові інститути республіки і залишилися (сенат і парламент) роль Президента зменшилася. Політичні партії повинні мати певний релігійний толк, схвалений духовенством. Особисті свободи трохи зменшилися, а дрес-код з’явився. Але все одно і диктатурі в країні і мови бути не може.

Іран

Ірану – агресивна і варварська країна, небезпечна для сусідів.

Вивчивши історію Ірану можна побачити, що країна протягом останніх двохсот років ні на кого не нападала. А адже її оточують численні американські та французькі військові бази. Правда не варто забувати і про те, що в останні 30 років Іран веде досить активну військову політику в регіоні, надаючи допомогу тим країнам, хто постраждав від Ізраїлю. Йдеться про Сирії, Йорданії, Палестині і Лівані. Саме тому вважається, що між Іраном і Заходом ведеться невидима психологічна і пропагандистська війна. Одна сторона використовує шпильки свого президента і союзи, укладені на Близькому сході, а з іншого боку виступає США зі своєю машиною пропаганди у вигляді Голлівуду і економічними санкціями. Так, Америка перешкоджає доступу Ірану до фінансових інструментів MasterCard і Visa, не дає вступити в Організацію економічного співробітництва та розвитку. Не відстає від США і Європа, де поширюються чутки про страшні страти в дикому Ірані через повішення або побиття камінням. Так що агресивний образ Ірану в очах громадськості багато в чому сфабрикований.Здається, що в цій країні та ж Америка миролюбної ніяк не виглядає.

Іран живе в режимі ізоляції.

Треба відзначити, що в останні роки поступово змінюється ставлення світової спільноти щодо. І частково свою роль в цьому зіграв і Джордж Буш-молодший. Адже саме завдяки його діям і військовим кампаніями Ірак і Афганістан стали шиїтськими державами, які в підсумку стали союзниками Ірану. Та й «Арабська весна», що прокотилася по регіону сприяла до приходу до влади дружніх Тегерану режимів. Слід також пам’ятати, що Іран займає друге місце в світі з видобутку газу і третє – за експортом нафти. Цей факт волею-неволею змушує поважати цю країну, адже занадто багато від неї залежать. Також Іран входить в «Рух неприєднання», де крім нього ще близько 80 країн. Це об’єднання не визнає гегемонії США і Європи, що виражається в повазі Китаю і Росії. Вони вважають за краще мати сильного і впливового сусіда у вигляді Ірану, ніж присутність біля своїх кордонів чергового союзника США і Ізраїлю.

Іран мріє знищити Ізраїль.

Президенту Ахмадінежаду приписують такі слова, перекладені потім на французький: «Ізраїль повинен був стертий з карти світу». Але насправді представник Ірану такого ніколи не говорить. Просто виступаючи на антисіоністської конференції, він цілком доречно для такого зібрання заявив, що «треба позбавити планету від такого лиха, як сіонізм». Але ж це зовсім інша справа. У країні дійсно є екстремістські налаштовані партії, які ратують за війну з Ізраїлем. Але тільки їх думку влади Ірану не поділяють, та й в суспільно-політичному житті держави такі погляди не популярні. Всі розуміють, що війна нічого доброго не принесе.

Президент Ахмадінежад, який стоїть на чолі держави, практично сектант.

Не варто сприймати цього політика, як шаленого релігійного фанатика. Махмуд Ахмадінежад є доктором наук престижного Тегеранського університету. З 2003 по 2005 роки він займав пост мера багатомільйонної столиці. Це зовсім не дурень, яким його виставляють ЗМІ. Чутки ж про його близькість до секти «ходжат», схожою на саєнтологів, поширюються західними спецслужбами, як і дані про причетність іранських властей до якихось терактів. Реальних доказів цьому немає.

Іран хоче створити у себе атомну бомбу.

На сьогодні немає ніяких доказів на підтвердження цього твердження. Свого часу Іран підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї і навіть під протоколом, де він один залишив свій підпис під тиском Заходу. У 2006 році духовний лідер країни, аятолла Хаменеї, в одній зі своїх промов сказав, що застосування ядерної зброї суперечило б ідеології Ісламської республіки. В Ірані постійно бувають з перевірками комісії МАГАТЕ, які ніяк не можуть зв’язати мирну ядерну програму з військовими цілями. Швидше за все у проблеми економічного характеру, адже ні Європа, ні США не хочуть появи конкурента з технологіями збагачення урану. Адже тоді ця речовина буде продаватися Китаю і Індії за нижчими, ніж зараз прийнято, цінами. А адже Іран динамічно розвивається, а велика частина населення молодше 45 років. Так що питання енергетики дуже важливі для цієї країни. Іранська ядерна програма не повинна нікого лякати, адже той же Захід постачає Ізраїлю ядерні ракети, а технології свого часу були надана режиму Каддафі, який потім був повалений європейцями. Є й інший цікавий, але маловідомий факт. У 1970-ті роки Іран позичив Європі і конкретно Франції суму в 1 мільярд франків. Гроші були призначені для будівництва комплексу Пьерталл, який став основою європейського атомного проекту. Без позики Ірану Франція можливо взагалі ніколи б не стала ядерною державою. Власне Ірану і так належить 10% європейських ядерних технологій, ніж країна так і не скористалася. А кредит в підсумку так і не було повернуто.

Іран бажає напасти на Європу і має можливості здійснити це.

Іран дійсно є одним зі світових лідерів в розробці і виробництві ракет середньої і великої дальності. Але для нападу на Європу попросту немає ніяких причин. У Іранського уряду існує потужна дипломатична служба, яка є альтернативою військового втручання. В черговий раз страхи європейців отримали підтвердження, коли з’явився міф про якусь ракеті, яка пролітає три тисячі кілометрів до Франції, і її ніхто не може виявити і збити.

Іран

Якщо на Іран нападуть, йому нічим буде захищатися.

Серед всіх сухопутних професійних армій світу у Ірану одна з найбільших. Крім 500 тисяч навчених солдатів під рушницю можуть встати ще стільки ж ополченців. Це дає можливість закликати на захист Ірану до мільйона чоловік тільки в сухопутних військах. Але ж є ще резервісти, ВВС, флот. Також Іран входить в нечисленний коло країн, які виробляють зброю. При цьому на потреби армії виділяється близько 30% ВВП. Це дозволяє країні розробляти власну ракетну зброю. Особлива популярність є у протикорабельних ракет наземного базування Shahab і Kowsar, у виробництві яких взяла участь Росія, Китай і Північна Корея. Іран випускає власні танки Zulfikar і використовує російські Т-72С, в країні є власні бойові літаки (штурмовики Shafagh і Azarakhsh), транспортники і вертольоти. До того ж армія оснащена сучасним електронним обладнанням. Найголовніше ж полягає в тому, що у Ірану дуже сильний флот, найбільший в Перській затоці. До його складу входять фрегати класу Mowj, патрульні катери MIG, сучасні підводні човни класів Noor і Tondar. Іранські ракети вже вивели на орбіту власні супутники. До того ж в країні створена ціла армія освічених інженерів. В Ірані дуже хорошу освіту, щороку з неї їде 150 тисяч наукових співробітників. Все це робить країну дуже міцною. Вступити у відкритий військовий конфлікт з Іраном означає велику кількість жертв і руйнувань, на що Захід піти не готовий.

В Ірані створена автократія президента Ахмадінежада, якого постійно прагнуть повалити прогресисти.

Треба згадати, що фактично президент є другим за значимістю людиною в країні. Його першість формальне, насправді воно належить довічного рахбаром, духовному лідеру, який має і повноваження, і матеріальні ресурси. Його вибирає Рада експертів, який сам наймається шляхом прямого голосування. Останні 20 років пост рахбара займає аятолла Хаменеї. Ахмадінежада багато хто називає його ставлеником, хоча відносини між ними складні.

В Ірані автократія Хаменеї, який вирішує, кому бути президентом, а кому ні.

У країні склалася така практика, що Хаменеї не приймає одноосібно рішень. Духовний лідер змушений постійно лавірувати між кланами, фракціями і коаліціями. Все, що може рахбат – блокувати неугодних йому кандидатів, що він періодично і робить. А ось контролювати хід виборів, а вже тим більше коригувати їх результати рахбат ніяких не може.


В Ірані встановлена ​​аятоллакратія.

Згідно з цим міфом в країні присутня колективна олігархія шиїтського духовенства, воно керує всіма сферами життя. Але на ділі місцева політична еліта і та сама олігархічна верхівка складається не тільки з духовних осіб, а й з світських. При цьому середовище цей не монолітна, всередині неї постійно розгораються конфлікти. Речі про суто релігійних або світських об’єднаннях бути не може. В країні немає ні партії влади, ні єдиної правлячої партії. Та й внутрішньополітична ворожнеча тут носить публічний характер. Свого часу Хаменеї підтримав Ахмадінежада, але інші високопоставлені політики і духовні вожді підтримували його супротивника. Саме вони і намагаються організувати протестні виступи в Тегерані. Так що про якийсь монополії на владу не йдеться.

В Ірані існує диктаторський режим, нехай і незрозуміло чий.

На Заході прийнято звинувачувати Іран у присутності диктатури. Але ж в країні немає ні репресій, ні політичної поліції з її свавіллям, ні надзвичайного режиму. Просто в Ірані спокійно існує ісламський режим, який сильно відрізняється від звичних ліберальних демократій. Так, тут є якісь обмеження, побутові та суспільно-політичні, засновані на ісламських правилах. Але останнім часом влада вже не так жорстко контролюють в цьому питанні своїх громадян. Навіть в суворі часи правління аятоли Хомейні і ірано-іракської війни (1979 – 1989) в країні проводилися конкурентні вибори. А в останні 10-15 років тут і зовсім встановилася розвинена сучасна демократія, нехай і ісламського толку. Досить вивчити виборчі кампанії в країні, щоб переконатися в цьому. В Ірані, як і на Заході, найбільш завзятих реформістів і радикалів садять до в’язниць і обмежують в правах. Це природна міра збереження ліберально-демократичного режиму, так що ісламська демократія не особливо відрізняється в цьому питанні від західної.

Іран

В Ірані іслам агресивно придушив всі інші релігії. Християни бояться відвідувати цю країну, адже здається, що там дуже погано ставляться до людей інших вір.

Тим часом прямо в центрі Тегерана можна виявити золоті куполи православної церкви. Люди моляться тут відкрито, а не потайки в підвалах. Є при церкві навіть притулок для літніх людей. Виявилося, що на міських вулицях є храми і інших християнських конфесій. Мова йде не про підвалах, а саме про великих просторих церквах з красивою архітектурою. Християни при цьому відкрито носять натільні хрести, в країні лояльно ставляться до представників інших релігій. Важко повірити, але в Тегерані знайшлося місце і синагогах, незважаючи на важкі відносини Ірану з Ізраїлем. Самі іранці кажуть, що у них складні почуття до сіонізму, а не як до єврейського народу. Його представники живуть тут уже кілька століть. Національні та релігійні меншини отримують не тільки свободу свого віросповідання, а й місця в парламенті. Діють в країні і зороастрийские храми, колись ця релігія була головною в Ірані.



Add a Comment